Спілкування будує фундамент

  • 8 вер. 2017 16:01
  • 855
    • Стаття Спілкування будує фундамент Ранкове місто. Кропивницький
     
    Інколи буває так, що після спілкування з певними людьми піднімається настрій, з’являється натхнення для нових справ. А з іншими людьми все навпаки, буває часто так, що навіть знаходитися в одній кімнаті з ними дуже важко. Якщо більша частина вашого оточення складається саме з них, то впевненості у своїх силах, щоб домогтися чогось значущого в житті, стає помітно менше. По своїй суті такі люди відрізняються пособом мислення. 
    Люди з негативним мисленням зазвичай кажуть: «У тебе нічого не вийде…», «Куди тобі до нього…», «Я вже одного разу спробував…» і т.д.  А інша категорія людей мислить по–іншому: «У тебе все вийде…», «Ти зможеш…», «Я справлюсь…», «Який же я молодець…», «Все на краще…». Лексика та дії мають найбезпосередніший вплив на наше життя, оскільки система виховання дитини (в майбутньому дорослого) носить систему спілкування, де діти отримують схвалення та підтримку або критику і приниження.  
    А що ви говорите своїм дітям? Адже вони за своєю природою вірять кожному вашому слову, так як саме ви для них є безумовним прикладом, що будує з них свою фортецю.
    Пропоную вам розглянути психологічний припис, що так чи інакше зустрічається на шляху життєвого сценарію та закладає фундамент поки що багатьох сімей.
    Вислів «Не добийся успіху» (не перевершуй мене) дається батьками (а точніше, їх особистою внутрішньою дитиною, яка часто терпіла крах у своєму житті та зараз почувається лузером) всякий раз, коли у відповідь на перемогу, високі домагання своєї дитини вони ні з того ні з сього ображаються, підтискають губи і переривають контакт, як би повідомляючи: «Не будь переможцем, а не то...» (вставку зробіть самі), що, в кінцевому рахунку, перетворюється в «не добийся успіху».
    Таку заборону накладають батьки, які перебувають у стані особистої внутрішньої «дитини–лузера». Ревниво ставляться до досягнень сина або доньки. Спостерігаючи за успіхами дитини та перебуваючи в ролі батьківства, батьки можуть пишатися нею. Однак перебуваючи у стані внутрішньої «дитини–лузера», вони самі того не усвідомлюючи, можуть відчувати чорну заздрість до успіхів і перспектив свого чада, яких у них ніколи не було. Батьки можуть невербально (жести, міміка, поведінка) заборонити дитині досягати успіху, хоча на поверхневому рівні змушують її добре вчитися.
    Школяр, який прийняв сценарне рішення підкоритися забороні «Не добийся успіху», зазвичай добре вчиться в школі і старанно виконує всі завдання. Але коли справа доходить до іспитів, він, як правило, знаходить якийсь спосіб перекреслити свої зусилля. Він може перехвилюватися і втекти з іспиту. Він може «забути» здати якусь важливу роботу і т. п. Або, наприклад, у дорослому житті потрібно вирішити певну проблему з роботою — людина може відчувати сильне почуття страху, тривоги, роздратованості, пригніченості або сонливості, забудькуватості, розгубленості, мозок сам по собі прокручуватиме зовсім іншу інформацію, що не буде стосуватися вирішення питань з проблемної теми.   
    Припис «Не будь собою» (хлопчиком, дівчинкою; будь ідеальною дитиною) найчастіше дається дитині «неправильної» статі (коли, наприклад, чекали хлопчика, а народилася дівчинка). Це може виражатися у виборі імені: дівчинку можуть назвати чоловічим ім’ям, а хлопчика — жіночим. Батьки можуть одягати дівчинку «під шибеника», а хлопчика рядити в мереживні комірці з бантами. Така дитина виховується з нечіткою статевою ідентифікацією (а звідки їй взятися?) і переконанням, що «собою бути не варто». 
    Крім того, даний припис часто дається батьками, які жорстко присікають будь–яке відхилення їх дитини від спланованого ними стилю, іміджу, способів поведінки і навіть життєвого маршруту. Батьки можуть віддавати більшу перевагу одному із дітей. Мати, яка не приймає свою дитину, може постійно порівнювати її з іншими: «Маленький Пилип вже катається на двоколісному велосипеді — який розумник! Адже він на рік молодший за тебе». В даному випадку у батьків може бути якийсь образ «ідеальної дитини», який вони хотіли б мати. Тому вони позитивно реагують лише на ті прояви своєї дитини, які нагадують їм цей образ, а до інших ставляться зневажливо.
    Психолог Інна Хирса