«Групи смерті» в соцмережах та батьківський авторитет

 

Діти часто досягають успіхів, якщо їх заохочують дорослі. Вислів Б.Гейтса. Але зараз ми говоритимемо про «смертельний успіх», який прагнуть отримати діти шляхом наставництва небезпечних авторитетів.  

 

Від народження діти прагнуть довіряти батькам, відчувати свою значущість та корисність, відчувати батьківську підтримку та схвалення. Якщо у підлітковий період дитина відчуває, що не може поділитись своїми думками, вона стане звертатись з ними до однолітків, відвідуючи нескінченні «тусовки», що нерідко набувають асоціального характеру. Усе це — просто пошук розуміння, підтримки, самоствердження, яких дитина не отримує в сім’ї. 

Підлітковий вік — вік зміщення авторитетності. Дитина намагаєть–ся відокремитися від усього, що нагадувало їй про дитинство. А система батьківського наставництва, на жаль, не розвинена. Виходить, що внутрішні опори у підлітків ще недозріли, а зовнішніх немає.

А потреба в соціальній реалізації нікуди не зникає. Якщо дитина прямує до соціальної самореалізації, вона частіше відчуватиме емоції задоволення та розвиватиме свій внутрішній потенціал.  Це саме те, з чого починається відчуття самостійності та незалежності. Коли дитина впевнена, що може нести користь суспільству та відкривати нові можливості, коли має розвинену здатність думати і діяти самостійно, відповідно до внутрішніх принципів власної моралі. 

Задля цього важливо створити довірливі відносини з дитиною. Я маю на увазі: дорослі, включайтеся в ігри зі своїми дітьми, вивчайте разом, наприклад, англійську, займайтеся саморозвитком, щоб не тільки формально ви виглядали щасливими, а щоб світилися повноцінною радістю з середини. Пам’ятайте, ви і ваші позитивні кроки у житті є прикладом для ваших дітей.  

«Смертельні ігри» вимикають критичне мислення, підтримують певний транс у дітей. Пристрасть до ризику — це ще один із проявів підліткового віку. Її штучно стимулюють в подібних групах. Але обмеження доступу до інтернету — це не вихід. Необхідно, звичайно, щоб школа перестала бути джерелом страху, а стала середовищем інтересу і розвитку. Дуже важливо повернути до себе довіру дітей, навчитися бути в близьких відносинах зі своїми партнерами і дітьми. Це глобальне завдання, можливо, завдання сучасного покоління батьків. Нас зараз хитає — від демократичності виховання до жорсткої директивності. Від глобального страху, що дитина зіткнеться зі складними емоціями, до ігнорування її почуттів.

Тож, дорослим варто звернути увагу, чи не стала дитина занадто слухняною. Підлітковий вік проходить у декількох формах: криза слухняності і криза непослуху. Мається на увазі бунтарство. Небезпечно, коли дитина стає більш послужливою. Це означає, що напруга в ній накопичується всередині. З прихованими процесами завжди складніше справлятися. Не менш важливим є те, чи вміє дитина казати «ні». Якщо вона може сказати «ні» нам, то більше ймовірності, що вона зможе це сказати навколишньому світу. 

Зоною ризику є схильність до психіатричних розладів. Потрібно звертати увагу, чи не з’являються на тілі дитини шрами. Зовсім необов’язково, що це будуть кити. Може йтися про будь–яке шрамування, про нав’язливе бажання мити руки, про появу фраз на кшталт «краще б мене не було». Це може бути спробою вийти з–під пресу сильного тиску вдома, в школі або всередині себе. Серйозним показником є  порушення сну. У підлітковому віці часто буває безсоння. Важливо зрозуміти, яка його причина.

Ми часто забуваємо ще про одну групу дітей, що знаходиться в небезпеці, — тих, кого прийнято вважати успішними: відмінники, спортсмени, «ідеальні» діти. Виправдовувати очікування дорослих дуже складно. Все це прес. Дорослим важливо знімати з дитини свої очікування. Важливо допомогти дитині сфокусуватися не тільки на результаті, а й на процесі. Важливо говорити, що дитина йде в школу не заради того, щоб бути призером олімпіад, що нам би дуже хотілося, щоб їй там було цікаво. Зовсім не потрібно отримувати при цьому найвищі оцінки з усіх предметів. Також є важливими розповіді батьків про давно забуті зроблені ними помилки, які можна проаналізувати, а потім ще й посміялися над цим.

Практичний психолог Інна Хирса