Я хочу! Я вимагаю! Гнів у маленьких дітей

  • 8 вер. 2017 11:14
  • 1608
    • Стаття Я хочу! Я вимагаю! Гнів у маленьких дітей Ранкове місто. Кропивницький
     
     
    Всі батьки коли–небудь хотіли, щоб до їхньої дитини додавалася інструкція. Тільки уявіть, як було б здорово, якби малюк з’являвся на світ з докладним керівництвом. Така «інструкція» могла б розповісти вам, як змусити її їсти зелені боби, як зрозуміти, якщо вона потрапила в погану компанію, як вселити в неї впевненість у своїх силах і рішучість домогтися успіху, і що робити, коли вона виходить з себе, влаштовуючи істерику. 
     
    Вчинений дитиною опір та гнів в несприятливих як «на неї» ситуаціях є наслідком захисної психічної функції організму. Саме тому психологи виділяють різні форми агресії. Всі ці форми можна легко побачити в групі дитячого садка. Це і звинувачення або загрози одноліткам («А Саша мене вдарив! А Таня не прибрала за собою тарілку»; і агресивні фантазії («Якщо не будеш слухатися, до тебе прийде міліціонер і забере тебе» і т.п.), і образи та вербальні форми приниження іншого, і руйнування продуктів діяльності іншого, знищення або псування чужих речей, безпосередній напад на іншого і заподіяння йому фізичного болю і приниження і т. д. 
    А звідки це виникає. Перша причина агресивності і та, яку в першу чергу необхідно виключити, — це те чи інше захворювання центральної нервової системи. 
    Агресивна поведінка виникає як реакція внаслідок таких почуттів, як злість, гнів, роздратування; її провокує відчуття психічного чи фізичного дискомфорту, стрес, фрустрація. Крім того агресія може виступати в якості засобу досягнення якоїсь значущої мети, в тому числі підвищення власного статусу за рахунок самоствердження.
    Якщо ж ці нормальні людські почуття постійно пригнічувати, забороняти, то з часом вони накопичаться і вибухнуть з подвійною силою. Таким чином наступною причиною агресивної поведінки дитини є накопичені почуття гніву, злості, образи, які не мали виходу, придушувалися в силу тих чи інших обставин.
    Агресія як засіб психологічного захисту. Адже не дарма кажуть: «Кращий захист — це напад». Отже, агресією дитина захищається. Найчастіше діти дошкільного віку захищаються від дискомфорту, який вони відчувають в сім’ї; від неприйняття їх батьками. Таким чином, їх агресивність є лише проявом (симптомом) набагато більш серйозного порушення — відсутності базової довіри до світу. У цьому випадку дитина своєю агресивністю кличе на допомогу, намагається звернути увагу на ті почуття, з якими сама впоратися не в змозі. Дитина відчуває, що агресія — це єдиний спосіб проявити свою силу і вижити. Агресію малюка провокує його оточення, яке не приймає дитину такою, якою вона є, не любить її безумовно, з яким малюкові емоційно дискомфортно.
    Наступна причина — це порушення сімейного виховання. Непослідовність (наприклад, мама дозволяє, тато забороняє), вседозволеність або навпаки надмірна кількість заборон, занадто сильна організованість… Якщо, наприклад, не звертати увагу на агресивну поведінку дитини (що роблять багато батьків, думаючи, що переросте), то незабаром дитина вирішить, що це абсолютно нормальна поведінка і буде продовжувати видавати агресивні реакції. Якщо ж все забороняти і занадто багато вимагати від дитини, її почнуть преповнювати негативні почуття, які незабаром спровокують агресію.
    Також агресія може бути результатом накопиченої енергії. Всі ми знаємо, що у дітей «батарейка» розряджається дуже повільно. 
    Можливо, дитина проявляє агресію тому, що не вміє по–іншому, не знає, як іншим способом отримати бажане, не знає, як правильно спілкуватися з іншими дітьми. Просто покажіть їй, як правильно вчинити. Скажіть, що все можна вирішити словами, поясніть, що іншому боляче, образливо і неприємно, попросіть уявити, якщо б його так само вдарили.
    Якщо в сім’ї фізичне покарання вважається нормою, дитина також вважає, що вдарити іншого лопаткою по руці — це єдиний спосіб пояснити йому, що не можна чіпати замок, тільки що побудований. 
    Порушення дослідницької активності дитини. Наприклад: дитина вдарить маму по щоці і дивиться, а що буде далі. Штовхне іншого і спостерігає з інтересом за розвитком подій. Такі «дослідження» часто властиві дітям з порушеннями розвитку емоційної сфери, оскільки вони не можуть оцінити емоційні наслідки своїх дій.
    Практичний психолог Інна Хирса