Батьки також люди, вони мають право на емоції

 

Як часто мама й тато забувають,  що вони — живі! Що вони — люди! Що не лише діти, але й мама з татом мають потреби й бажання. Але хто б то про це пам’ятав… А ще — мають права, а не лише обов’язки, права на емоції. І, як на мене, це точно не менш важливо, ніж право на відпочинок, наприклад.

 

Як же бути з особистими почуттями? Адже батьки теж хвилюються і сердяться, втомлюються і ображаються. Їм теж буває важко з дітьми, іноді навіть болісно... А хто їх буде слухати?

Вирішила розпочати саме цю тему, оскільки багато мам скаржаться на своє життя, на те, що погано справляються. Пізніше в них з’являється незрозуміле їм почуття провини та розчарування у стосунках з власним чадом.    

Як не крути, але людина — це жива істота, яка має емоційну сферу, котра є одним із регуляторів поведінки людини та пізнання. Так, батьки можуть «запрограмувати» свою поведінку задля певного мотиву у спілкуванні з дитиною. Але це лише короткочасний момент маніпуляції своєю ж психікою, а не справжні почуття та істинне розуміння своєї дитини.

Якщо син чи донька викликають у вас своєю поведінкою негативні переживання, повідомте їм про це. Відчуття, особливо якщо вони негативні і сильні, в жодному разі не варто тримати в собі: не слід мовчки переносити образу, придушувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Обдурити такими зусиллями ви нікого не зможете: ні себе, ні свою дитину, яка без зусиль «читає» по вашій позі, жестах і інтонації, виразу обличчя або очей, що щось не так. Адже саме через ці «несловесні» сигнали передається більше 90% інформації про ваш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. Через деякий час почуття, як правило, «прориваються» і виливаються в різкі слова або дії.

Щоб прояв особистих почуттів не був руйнівним для вас обох, необхідно говорити про свої почуття (а не про дитину і її поведінку) від першої особи (жінки часто люблять розмовляти з дитиною від третьої особи: «мама казала», «йди, мама вже зробила» або «мамі неприємно»). Поспостерігайте за спілкуванням дітей, невже вони між собою говорять: «Дай Каті жовтий олівець», замість — «Дай мені жовтий олівець»? 

Приклади вираження дитині своїх почуттів:

— Я не люблю, коли діти ходять розпатланими, і мені соромно від поглядів сусідів.

— Мені важко збиратися на роботу, коли під ногами хтось повзає, і я весь час спотикаюся.

— Мене дуже втомлює гучна музика.

Зауважте, всі ці пропозиції містять особисті займенники: я, мені, мене. Тому висловлювання такого роду психологи назвали «Я–повідомленнями».

Також є приклади невірних висловлювань:

— Ну що в тебе за вигляд!

— Перестань тут повзати, ти мені заважаєш!

— Ти не міг би тихіше?!

У таких висловлюваннях використовуються слова “ти, тебе, тобі”. Їх можна назвати «Ти–повідомленнями».

На перший погляд, різниця між «Я–» і «Ти–повідомленням» невелика. Більше того, другі звичніші і «зручніші». Однак у відповідь на них дитина ображається, захищається, грубить. Тому їх бажано уникати.

Адже кожне «Ти–повідомлення», по суті, містить випад, звинувачення або критику дитини.

«Я–повідомлення» має низку переваг у порівнянні з                                   «Ти — повідомленнями». Воно дозволяє вам висловити свої негативні почуття в необразливій для дитини формі. Деякі батьки намагаються пригнічувати спалахи гніву або роздратування, щоб уникнути конфліктів. Однак це не призводить до бажаного результату. Як вже говорилося, повністю придушити свої емоції не можна, і дитина завжди знає, сердиті ви чи ні. І якщо сердиті, то вона, в свою чергу, може образитися, замкнутися або піти на відкриту сварку. Виходить все навпаки: замість дружби — війна.

«Я–повідомлення» дає можливість дітям ближче пізнати вас. Нерідко батьки закриваються від дітей бронею «авторитета», який намагаються підтримувати понад усе. Вони носять маску «вихователя» і бояться підняти її хоча б на мить. Часом діти дивуються, дізнавшись, що мама і тато можуть взагалі щось відчувати! Це справляє на них незабутнє враження. Головне ж — робить дорослого ближчим, відкритішим.

Коли ми відкриті і щирі у вираженні своїх почуттів, діти стають щирими в вираженні своїх. Діти починають відчувати, що дорослі їм довіряють, тому їм теж можна довіряти.

Практичний психолог Інна Хирса.