Що дорослим заважає чути дитину

 

Кожна мати та кожен батько хочуть, щоб спілкування з дитиною приносило радість, щоб були взаєморозуміння й дружба. 

 

Дитина своєю поведінкою зазвичай ставить перед батьками складні завдання: як відреагувати на спалах злості, неслухняності; що робити, якщо дитина пригнічена і невпевнена в собі. В таких випадках доречною буде техніка «активного слухання» (принцип застосування даної техніки було розкрито у минулих статтях). Активно слухати дитину — значить «повертати» їй в стверджувальній формі фрази, з того, що вона вам розповіла, при цьому позначивши її почуття.

Цього разу ми розглянемо типи автоматичних відповідей батьків, а також й те,  що чують в них діти.

Накази, команди: «Зараз же перестань!», «Прибери!», «Швидко в ліжко!».

Попередження, застереження, погрози: «Якщо ти не припиниш плакати, я піду», «Дивися, як би не стало гірше».

Поради, готові рішення: «А ти візьми і скажи...», «Чому б тобі не спробувати...». 

Логічні докази, нотації, «лекції»: «Пора б знати, що перед їжею треба мити руки», «Без кінця відволікаєшся, ось і робиш помилки».

Критика, догани, звинувачення: «На що це схоже!», «Знову все зробила не так!».

А ми дорослі, добре б виживали в умовах постійного бомбування критикою з боку нашої самої близької людини? Ми не чекали б від неї добрих слів, не сумували б за ними?

В даних категоричних фразах дитина чує небажання батьків вникнути в її проблему, почуває не–повагу до її самостійності. Такі слова викликають почуття безправ’я, а то й покинутості «в біді».

У відповідь діти звичайно опираються, «бурмочуть» та ображаються.

Загрози безглузді, якщо у дитини зараз неприємне переживання. Вони лише заганяють її в ще більший тупик.

Зазвичай діти з таких фраз не дізнаються нічого нового. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, іноді нудьгу, а найчастіше все разом узяте.

Що стоїть за такими негативними реакціями дитини? Бажання бути самостійною, приймати рішення самій. Адже і нам, дорослим, не завжди приємні чужі поради. А діти набагато чутливіші за нас. Кожен раз, коли батьки радять щось дитині, вони ніби повідомляють їй, що вона ще мала і недосвідчена, а вони розумніші за неї, наперед все знають.

Така зверхня позиція батьків — дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти більше про свою проблему.

У кращому випадку малеча перестає нас чути, виникає те, що називається «змістовим бар’єром», або «психологічною глухотою».

Шлях до самостійності — це спроби прийняття самостійного рішення. 

При таких ситуаціях у дитини формується низька самооцінка, дитина починає думати, що вона й насправді погана, безвільна, безнадійна, що вона невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Віра деяких батьків у виховне значення критики воістину безмірна. Помножте ці висловлювання на кількість днів, тижнів, років, протягом яких дитина все це чує. Вийде величезний багаж негативних вражень про себе, та ще отриманих від найближчих людей. Щоб якось урівноважити цей багаж, їй доведеться доводити собі і батькам, що вона чогось варта. Найперший і найлегший спосіб — це піддати критиці вимоги самих батьків (те, що певний час використовували й самі батьки).

Спробуйте звертати увагу на позитивні сторони поведінки вашої дитини. Знайдіть протягом дня кілька позитивних приводів сказати дитині добрі слова. Наприклад: «Спасибі, що ти сходив в сад за малюком», «Добре, що ти прийшла, коли обіцяла», «Мені подобається готувати разом з тобою».

Іноді батьки думають, що дитина і так знає, що її люблять, тому позитивні почуття їй висловлювати необов’язково. На жаль, це зовсім не так. Дуже важливо навчитися бачити й чути власні помилки. 

В основі нових навичок спілкування лежать гуманістичні принципи: повага до особистості дитини, визнання її прав на власні бажання, почуття і помилки, увага до її переживань, відмова від батьківської позиції «зверху».

Поспостерігайте за своїми бесідами з дитиною, особливо в ті моменти, коли у неї щось сталося. Спробуйте провести один день без слів критики або докору на адресу вашого сина чи доньки. Замініть їх фразами схвалення за будь–якого придатного приводу чи без приводу. Зверніть увагу на реакцію дитини.

Практичний психолог Інна Хирса