Коли дитина робить щось «не так»

 

Стиль батьківської взаємодії з дитиною — докори, зауваження, похвала  або задоволення її діями мимоволі «записуються» у психіці кожної людини. 

Це відбувається дуже рано, ще в дошкільному віці, і, як правило, несвідомо.

Ставши дорослою, людина відтворює даний стиль поведінки як природний. Таким чином, з покоління в покоління відбувається соціальне наслідування стилю спілкування: більшість батьків виховують своїх дітей так, як їх самих виховували в дитинстві. 

В попередній статті був описаний принцип, який можна вважати основою наших відносин з дітьми — безоціночне, безумовне прийняття дитини. Ми говорили про те, як важливо постійно повідомляти дитині, що вона нам потрібна і важлива, що її існування для нас — радість.

Але не все так просто, виникає питання–заперечення: легко слідувати цій пораді в спокійні моменти або якщо все йде добре. А якщо дитина робить на погляд батьків «щось не те», не слухається, дратує? Як бути в цих випадках? Наприклад,  дитина чимось зайнята, щось робить, але робить, на вашу думку, «не так», погано, з помилками.

Уявіть собі картину: малюк захоплено возиться з мозаїкою. Виходить у нього не все як треба: частинки мозаїки розсипаються, перемішуються, не відразу вставляються, та й квіточка виходить «не така». Вам хочеться втрутитися, навчити, показати. І ось ви не витримуєте: «Почекай, — кажете ви, — треба не так, а ось так». Але дитина невдоволено відповідає: «Не треба, я сам».

Інший приклад. Школярик пише листа Діду Морозу. Мама або тато заглядають йому через плече. Лист зворушливий, та ось тільки кострубатий почерк, так і помилок багато: всі ці знамениті дитячі «ше», «сенце», «лублю»... Як же не помітити і не поправити? Але дитина після зауважень засмучується, скисає, не хоче писати далі. Або взагалі вирішує, що писати — це не для неї. 

Взагалі різні діти по–різному реагують на батьківські «не так»: одні засмучуються  і губляться, інші ображаються, треті бунтують: «Раз погано, не буду взагалі!» Ніби реакції різні, але всі вони показують, що дітям не подобається таке звернення. 

Як довго в нас самих не виходило написати літеру, чисто підмести підлогу або спритно забити цвях? Тепер ці справи нам здаються простими. Так от, коли ми показуємо і нав’язуємо цю «простоту» дитині, якій насправді важко, то чинимо несправедливо. Дитина має право на нас ображатися!

Подивимося на однорічного малюка, який вчиться ходити. Ось він відчепився від вашого пальця і робить перші невпевнені кроки. При кожному кроці насилу втримує рівновагу, погойдується, напружено рухає ручками. Але він задоволений і гордий! Мало кому з батьків прийде в голову повчати: «Хіба так ходять? Дивись, як треба!» Або: «Ну що ти гойдаєшся? Скільки разів я тобі говорила, не махай руками! Давай–но пройди ще раз, і щоб все було правильно?».

Так, виявляти помилки корисно, але вказувати на них потрібно з особливою обережністю. По–перше, не варто помічати кожну помилку, по–друге, помилку краще обговорити потім, в спокійній атмосфері, а не в той момент, коли дитина захоплена справою; нарешті, зауваження завжди треба робити на фоні загального схвалення.

Дитина й сама знає про свої помилки. Але ставиться до них більш стійко, ніж дорослі. Вона задоволена тим, що в неї щось виходить, адже вона вже «йде», хай поки невпевнено. До того ж вона здогадується: завтра вийде краще! 

Коли дитина чомусь навчається, то з’являються ось такі  психологічні результати: 

Перший — це знання, які вона отримає, чи вміння, які вона засвоїть.

Другий результат: — це тренування загальної здатності вчитися, тобто вчити самого себе.

Третій результат — емоційний слід від заняття: задоволення чи розчарування, впевненість чи невпевненість в своїх силах.

Четвертий результат — слід на ваших взаєминах з нею, якщо ви брали участь у заняттях. 

Запам’ятайте, батьків підстерігає небезпека орієнтуватися тільки на перший результат (вивчився? навчився?). В жодному разі не забувайте про інші три. Вони набагато важливіші!

В таких випадках найдоречніше — це не втручатися в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. З вашого боку підтримкою їй будуть ось такі слова: «В тебе добре виходить! Ти, звичайно, справишся!»