Вдячність увічнює добро у людських взаєминах

 

Чи задумувались  ви над тим, що світ, в якому ми живемо, перебуває у постійному русі? Чотири рази на рік змінюються природні умови і разом з ними все живе навколо нас. Ті, хто народився,  мають вмерти, бо так було завжди. Більшість відійде, ніби  їх і не було, бо згадують лише помітних, тих, хто щось добре залишив після себе. Звичайно, той, кого  вже немає, не оцінить вдячність тих, хто скористався його доробком та вдосконалює його, бо все, що робиться на благо, робиться для живих. 

 

Колись, перебуваючи у Венеції на екскурсії у палаці Дожів  (парламент), я звернув увагу на пусті місця в рядах, де висіли портрети всіх Дожів в історичній послідовності. Мені пояснили, що рішенням сенату республіки їх знищили  як зрадників і зняли портрети, а місця залишились пустими, щоб людям називали  їхні прізвища доти, доки буде існувати Венеція. 

Думаю, їхній парламент  прийняв вірне рішення, бо зрада не має виправдання. Я утримуюсь від порівнянь, бо наша історія не раз переписувалась, а сьогоднішні популісти чимось нагадують тих, чиї портрети зняли в палаці  Дожів.

Свого часу філософ Марк Аврелій, який написав багато мудрого  для людства, визнав, що самим неприємним з людських недоліків є невдячність. Таке міг сказати тільки той, хто при житті переконався в цьому. Люди все життя прагнуть чогось досягти, одні збагачуються до безміри, і не завжди праведними шляхами. Другі, середні, живуть  добрими справами, а дехто  увічнює себе у людській пам’яті Богом даними здібностями. Решта виживає. 

Бджілка, не розраховуючи на якусь вдячність, все життя збирає нектар, яким користаються інші. Все визначається природою — кому і чим займатися, а людина як найдосконаліше її творення має свідомо вибирати та вдосконалювати плоди своєї  праці на користь загального буття. 

Люди в більшості своїй працюють на майбутнє. Молоді здібні люди з вдячністю  сприймають творіння попередників та продовжують  їхню справу, бо так було завжди.

Змінювати визначене природою небажано, бо ми цим ускладнюємо своє життя: починаючи від сміття, яке не підлягає самознищенню, та політиків, які руйнують закони суспільства. Життя у кожного одне, і прожити його треба не в надуманому ради чогось, а хоча б ради добрих справ.

Я бував на відомих цвинтарях світу і бачив дорогі пам’ятники, які люди роблять для себе при житті, але чи буде це справжнім пам’ятником прожитому? 

Думаю, кращим пам’ятником є те, що я бачив у Луврі (Франція) та в музеях Італії, куди їдуть люди з усього світу, щоб доторкнутись до вічності, до безсмертя. 

Звичайно, не всім дано увічнити себе у великому. Але якщо ви намагались робити добро за своїми можливостями, то це заслуговує на пам›ять. Таких людей, на жаль, теж небагато. Люди, яких церква зараховує до святих, є не випадкові, а це і є вдячність живих, яка заслуговує на вічність.

За цією темою я хотів би згадати добрим словом Українську федерацію Америки, яка робить велику справу, допомагаючи Україні. Скільки вилікувано та протезовано людей, які постраждали на Донбасі, скільки надано практичної допомоги українськім медичним закладам. Що може бути святішим за допомогу дітям–сиротам. Все, що робиться федерацією, є рівень високої національної свідомості. Очолюють федерацію відомі успішні фахівці у різних галузях, які роблять добрі справи з доброї волі. 

Чомусь не дуже голосно про це згадують наші політики, які сприймають це як їхній обов’язок. Я хотів би вибачитись перед колегами з федерації за спокійну реакцію вищезгаданих та завірити, що у нас достатньо  свідомих людей, які вдячні їм за високу порядність та відданість добрим справам.

Я бачив фільм про велику українську школу у Філадельфії, США, який відзняли наші  фахівці. Дасть Бог, і у нас з дитинства теж буде виховуватися національна свідомість. Я хочу вірити, що на прикладах їхньої роботи буде вчитися наша молодь. Вчитися треба все життя і у тих, у кого є чому вчитись. Закони природного оновлення вічні, і зерна добра, засіяні ними, проростуть і на нашій землі. 

Ми маємо бути вдячні їм за  допомогу та надання нам віри в краще майбутнє. Ця стаття як післямова до всього мною сказаного та написаного.  

З вдячністю та повагою, 

Анатолій Кривохижа,хореограф, 

народний артист України